Яблонська Оксана
Чужина
Золоточола колискова
Від сяйва хліба на столі.
Вже заплітають нові кола
У рідну далеч журавлі.
Що помах крил, - то серця спогад!
Що помах другий, - серця стук...
І кожен плескіт ріже здогад
І кожен здогад - від розлук...
Шумить, шумить у Неба тверді
Невідворотний помах крил...
І сотні літ, тихцем обдерті,
Ридають хмари що є сил...
І голосіння стоголосе
Проймає землю звідусіль...
Розлуки смуток вітер носить...
І облітає серця сіль...
Підслухана розмова
- З неба сірий полин
обгортає мій шлях...
- Твій звабливий прогин
вже давно у думках!
- Перекочуюсь знов
у високій траві...
- Ти розбурхуєш кров !
- Ми в бажаннях живі!
Я не хочу в думки,
аж душа затерпа !
Ніжний помах руки
із окрайцем серпа...
І незчулася я,
як злетіла увись...
Ніжний спів солов’я
пропадає кудись...
І горнуся в туман...
Не пускай в серце щем !
Це усе не обман –
я проллюся дощем...
Ню…
стікає стомлено спокуса
і простирадла біла тінь,
неначе посміх із обруса,
кудись зника у височінь...
лежиш утомлений, щасливий,
лиш серця дзвінко перестук
ще додає безмежжя сили
твоїм обіймам щедрих рук...
чоло зросилося з утоми :
ти ж розчахнув мене навпіл
і почуваєшся удома,
зайшовши в серце через діл...
я розтікаюся шаленством,
неначе свічка від вогню...
ти потішаєшся блаженством:
в твоїх обіймах моє ню...
Для юного Амура (жарт)
Пам'ятаєш, мій любий Амуре,
Ту стрілу, що стирчала із серця?
І які незбагненні тортури
Я зазнала у смертному герці,
Коли юний невмілий стрілець
Так вишукував нові все жертви,
Що стріляв і стріляв до сердець,
Замість того, щоб лука оперти ...
А, направлений згарячу, лук,
Випускав все нагострені стріли...
Скільки раз я зазнала вже мук
Від отого стрільця? Не зуміли
Ще премудро навчити сердегу
Ті Майстри із Небесної тверді...
Вже він знає і альфу й омегу
Та не знає, як лука оперти...
О, мій любий відважний Амуре,
Лука свого відсовуй вже вбік,
Щоб узяти сердечні ті мури,
Спробуй раз ти хоча би у рік
Незбагненно чітку диво-зброю -
Від небесних знавців арбалет!
Бо, як знов я зустрінусь з тобою,
Хай стрілу вже піймає поет |
